28 жовтня вшановуємо пам'ять воїнів, які загинули в боях за визволення України
28 жовтня – день остаточного вигнання військ нацистської Німеччини та її союзників під час Другої світової війни за межі сучасної території України. Це той день, коли варто розпитати своїх рідних про те, якою була доля наших прадідів у роки страшного лихоліття.
Уже третій рік поспіль в закладі триває проєкт «Ветерани моєї родини». За цей період було зібрано близько сотні учнівських свідчень про бойові подвиги ветеранів. Цього навчального року архів історій поповнився новими спогадами та світлинами.
Розповідь учня 5-Б класу Максима Новака: «Мій прадід Петро Сергійович Буренко (1927 р.н.) проживає в Охтирці. На захист Вітчизни став із 1944 року, будучи 18-річним юнаком. Пройшов довгий та складний шлях визволення від Угорщини до Німеччини. Нагороджений орденами та медалями «За відвагу».
У родині учня 5-Б класу Олександра Карпичка до цього часу зберігають газетну статтю, у якій написано про його прадіда Павла Яковича та прабабусю Галину Василівну: «У 42-му році, провчившись усього місяць у жіночому стрілковому полку в Москві, Ганна отримала звання лейтенанта і направлення командувати стрілковою ротою під Москвою на станції Очаково. Там вона навчала новобранців. А потім – Білоруський фронт 31 армія 199 стрілковий полк. Як бої – так Ганна в самому пеклі, а як затишшя, тоді начальство дає наказ – організовувати самодіяльність. І духовий оркестр у неї був, і квартет, і читці-декламатори. Саме звідти витоки нинішнього хору ветеранів.
Дідусь на фронті з перших місяців війни. Був наводчиком мінометного батальйону. Потрапив у полон, пройшов концтабір, після звільнення – знову на передовій. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни, медалями. Але згадувати той час не любить. Тяжкі часи – тяжкі й спогади.»
Це потрібно не мертвим, це потрібно живим. Ніколи знову!
